Проектна діяльність учнів

     Наш вчитель поставив перед нами завдання дослідити історію виникнення вязання гачком.
Опрацювавши різні інформаційні джерела, ми знайшли   відповіді на питання. Ви дізнаєтеся в цій статті, що таке гольниця, історія її виникнення
   Гольниця — футляр або подушечка для голок і шпильок, яку використовують в швейній справі. Гольниця може кріпитися до швейної машини, висіти на стіні або лежати на столі.

    Для шиття потрібні різні голки, тому для їх зберігання та зручності використання слід зшити окремі подушечки. Історія винекнення гольниці у стародавні часи, коли тканина тільки стала поширюватися, гольниці виготовлялися за допомогою будь-якої тканини і паперу, які перекладалися між собою. Але їх могли собі дозволити тільки багаті люди. Пізніше, гольниці виготовлялися з дерева або слонової кістки, і між ними розташовувалася оксамитова матерія, де зберігалися шпильки, голки
    У XVIII столітті такі гольниці-подушечки стали популярними серед швачок. Гольниці-подушечки часто створюються рукодільницями в декоративних цілях. Вони можуть бути простої форми — квадрат, коло, сердечко — або складної: у вигляді сумочки, фігурки тварини, квітки. Просту саморобну гольницю можна виготовити з картону, набивного матеріалу, наприклад, вати або поролону, і тканини. Гольниці прикрашають вишивкою, аплікацією, замість тканини може використовуватися в’язка. Виготовлення гольниці — популярне завдання на заняттях з рукоділля для дошкільнят. Зараз у продажу є готові гольниці. Гольниці-футляри можуть бути різної форми, але з них не завжди зручно діставати потрібну голку. Також є магнітні гольніці, які можуть бути в формі підставки, або у вигляді коробочки з магнітом всередині.
     Багато джерел стверджують, що в’язання гачком було відомо ще раніше, в 1500 р. в Італії під назвою “чернеча робота” (nun’s work) або “чернечі мережива” (nun’s lace), де черниці в’язали церковний текстиль. У її дослідженні наводяться приклади плетіння мережив і щось типу мереживній стрічки, багато з яких були збережені. Але, тим не менш “все вказує на те, що в’язання гачком ще в 16 столітті не було відомо в Італії під будь-яким ім’ям”.
     Дослідники говорять про те, що в’язання гачком, ймовірно, походить безпосередньо від Китайського рукоділля – дуже давньої форми вишивки відомої в Туреччині, Індії, Персії та Північній Африці, яка досягла території Європи в 18-м столітті, і яку називали «tambouring». Ця методика полягала в тому, що тканину, яку називали фонова, пружно натягали на основу. Робочу нитку тримали під тканиною. Голкою з гачком пронизували тканину і, захоплюючи петлі робочої нитки, простягали вгору через тканину. Поки петля перебувала все ще на гачку, гачок вставляли вздовж трохи далі і створювали іншу петлю робочої нитки, яку пронизували через першу петлю, для створення ланцюжка. Гачки були тонкими як швейні голки, так що роботи мали виконуватися дуже тонкою ниткою.
      В кінці 18 століття, «tambouring» перетворився в те, що французькою називають “в’язання в повітрі“, коли від фонової тканини відмовилися, і стежки робилися один на одному. В’язання гачком почало розвиватися в Європі на початку 19 століття, отримавши потужний імпульс від Мадмуазель Рейг де ла Бранкардьері (Mlle.Riego de la Branchardiere), більш відомої своєю здатністю перетворювати старомодною голкою зразки мережив в в’язані гачком моделі, які можна було легко повторити. Вона опублікувала багато книг зі схемами, щоб мільйони жінок мали можливість їх копіювати. Рейг також стверджувала, що вона винайшла мереживне в’язання гачком, яке сьогодні називають ірландським мереживом.